Маньківський район Черкаська область

Буки. Частина І

Буки — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташовані на скелястих берегах річки Гірський Тікич (басейн Південного Бугу)

Територія, на якій розкинулися сучасні Буки, заселена давно. Про це свідчать виявлені тут залишки поселень трипільської та черняхівської культур.

Перша письмова згадка про поселення є в історичних документах кінця XVI ст. Відомо, що в 1592 році Буки захопив галицький каштелян-магнат Я. Струсь, який збудував тут укріплення і перейменував їх на Струсьгород. Але нова назва в народі не прижилася. В 1604 році Я. Струсь передав Буки магнатові О. Калиновському.

Буки, як і навколишні села, не раз зазнавали набігів та майже повного спустошення з боку турків і татар. Так, у 1615 році вони були повністю зруйновані татарами. Але вигідне географічне положення Буків сприяло швидкому їх відродженню. 1629 року поселення вже значилося містечком, в якому налічувалося 317 дворів.

Життя селян, жорстоко визискуваних магнатом Калиновським, було дуже тяжким. Прагнучи одержати якнайбільше прибутків він у 1638 році за 119 тис. злотих здав в оренду на 3 роки гданському купцеві містечка Буки, Іваньки, Маньківку, Мошурів та м. Умань, з правом виробляти поташ, селітру й смольчугу.

Буки на карті Гійома де Боплана

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницьким населення Буків взяло активну участь у повстанському русі.

В 1649 році тут була утворена окрема Буцька сотня з 219 козаків.

Внаслідок численних нападів татари повністю зруйнували Буцьку фортецю, а містечко зазнало майже спустошення. Про це свідчить той факт, що 1664 року в Буках налічувалося лише 40 дворів і 2 млини.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Правобережна Україна, в т. ч. й Буки, залишилися під владою Польщі.

Доведені до розпачу тяжким гнітом і національно-релігійними утисками, селяни все частіше піднімалися на боротьбу проти поневолювачів. З особливою силою вогонь ненависті скривджених проявився під час великого повстання 1768 року. Коли гайдамацький загін на чолі з М. Залізняком у червні проходив через Буки, Соколівку на Умань, до повстанців приєдналося багато жителів. Так, місцевий козак С. Н. Нечипоренко після здобуття Умані взяв участь у розправі над гнобителями народу в самій Умані та навколишніх селах.

Початок XIX ст. характерний частою зміною власників містечка. В 40-х роках власником буцького маєтку став князь А. Любомирський, який у 1857 році до Буків приєднав і с. Антонівку. На той час в обох населених пунктах було 496 дворів, в яких налічувалося 3113 чоловік.

Селяни сподівалися, що скасування кріпосного права принесе їм полегшення. Однак ці сподівання виявилися марними. З 1 вересня 1863 року протягом 49 років колишні кріпаки, щоб погасити викупну позику, мали щорічно вносити казні 3501 крб. 39 копійок.

1866 року Буки стали волосним центром. Це прискорило їх зростання. Так, у 1870 році тут було вже 527 дворів, діяло 6 водяних млинів.

Наприкінці XIX ст. Буки стали вже досить людним містечком з населенням 3747 чоловік. Головним заняттям були землеробство й торгівля. Власне, тут зосереджувався один з центрів хлібної торгівлі в Київській губернії. Щотижня відбувалися великі базари.

Становище знедоленого селянства не змінилося і на початку XX ст. В користуванні селян Буків і Антонівки було 1776,5 десятини землі, тобто в середньому на кожну сім’ю припадало 2,6 десятини1. А тим часом магнатові Любомирському лише в Буках належало 1717 десятин землі, великий лісопарк, фруктовий сад і водяний млин. Селянство щорічно виплачувало казенного податку 17 145 крб. і мирського 5 710 карбованців.

Тяжке становище народних мас сприяло зростанню революційного руху. Революційна хвиля 1905—1907 рр. докотилася й до Буків. Приводом до виступу селянства в липні 1907 року стало вбивство племінником поміщика Дзевановського селянки М. Гончарової. Кілька сотень обурених селян напали на економію, спалили панський будинок. Виступ було жорстоко придушено, а селяни Гнат і Самсон Карпенки, Маркіян Дяченко та Харлампій Драган засуджені до 8 місяців тюремного ув’язнення з позбавленням усіх прав.

Місцеві власті активно впроваджували столипінську аграрну реформу. Наслідком її здійснення було ще більше зубожіння бідняків. 1912 року в Буках налічувалося 312 господарств, яким належало 797 десятин землі. З них 35 родин не мали її зовсім, 54 — мали менше десятини, 65 —від 1 до 2 десятин, 55 — від 2 до З десятин. Були і великі господарства — 4 мали разом 64 десятини землі. Третина селянських господарств не мала худоби.

Медичне обслуговування населення здійснював лікар, фельдшер та акушерка. Працювали 2 аптеки. На початку XX ст. в Буках дещо розширилася мережа освітніх закладів. 1905 року в приватному приміщенні відкрилося однокласне земське училище. Проте умови навчання були надто важкі: класні кімнати малі за розміром, на 2 вчителі припадало по 60 учнів. У церковнопарафіяльній школі, відкритій 1861 року, 1907 року навчалося 29 хлопчиків та 11 дівчаток. Лише 1911 року в новозбудованому приміщенні почало працювати двокласне земське училище, яке відвідували понад 120 учнів. Але й це не забезпечувало освітою навіть половини дітей шкільного віку.

3 січня 1909 року відкрито бібліотеку, в якій через 3 роки кількість книжок досягала 573 примірники, переважно релігійного змісту.

Після Лютневої революції 1917, незважаючи на протидію повітового емісара Тимчасового уряду, буцькі селяни під впливом більшовицької агітації колишніх фронтовиків весною 1917 року розгромили панську економію і рішуче вимагали поділу поміщицької землі. 6 вересня вони почали масовий вивіз з полів поміщицького хліба. По суті почалося пограбування України — так звана “продрозверстка” і з кожною інтервенцією “червоної чуми” тобто в 1918, 1919, 1920 роках система, постійно грабуючи, зазнавала відповідного удосконалення, тому вже в 1919 році для «продразверстки» червоним було надано спеціальні підрозділи, які призначалися для вилучення хліба і сільгосппродуктів у населення після зайняття території. Природно, що ці дії викликали опір з боку українського селянства. Тож аби зламати опір селян, об’єднаних у повстанські загони, уряд і партія більшовиків взяли на озброєння у війні проти українського селянства стратегію голоду. (Читайте Голод 1921-1923 рр.)

Перемога Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді призвела до встановлення в Буках в січні 1918 року більшовицької влади, яка почала втілювати в життя ленінський Декрет про землю. Земельний комітет, що складався з бідняків, ділив поміщицьку землю, худобу, реманент між біднотою, вдовами й сиротами загиблих на війні.

Але 10 березня 1918 року містечко було підпорядковане військам Центральних держав які за умовами Брестського мирного договору окупували Україну звільнивши її від більшовизму. Населення було зібране на центральній площі. Насамперед розстріляли 5 бідняків — членів сільського комітету — за те, що вони поділили поміщиуьку землю та майно серед бідноти. Зобов’язали селян усе негайно повернути панові. Незабаром під охороною окупантів до Буків повернувся й сам поміщик Дзевановський.

На початку квітня 1918 року в Буках створено партизанський загін, який очолив працівник пошти телеграфіст М. Ковалевський. До загону влилися повстанці сусідніх сіл, і він скоро зріс до ста чоловік. Після наради, проведеної в ніч на 27 квітня (за старим стилем) в урочищі Бугайовому, партизани обеззброїли волосну варту в кількості 60 гетьманських військових і 12 німців, які охороняли пана Дзевановського, забрали 120 трофейних рушниць, 2 станкові кулемети «Максим», багато патронів. В економії Дзевановського і на Березинському цукровому заводі повстанці забрали кілька десятків коней. Під час наступних боїв, що відбувалися в червні — липні, партизани визволили кілька сіл, залізничну станцію Поташ і знищили німецькі військові вантажі. Але сили Гетьманату переважали, і повстанці перейшли в район Звенигородщини, де з’єдналися з Таращанським партизанським загоном і продовжували боротьбу з Українською Державою.

Внаслідок політичної кризи у 16 листопада 1918 року розпочалось повстання проти Гетьманату, очолюване Директорією УНР. А вже в грудні 1918 року Буки були підпорядковані Українській Народній Республіці. 22 березня наступного року містечко та навколишні села були захопленні більшовиками було створено ревком на чолі В. М. Шаманським. У серпні 1919 року Буки захопили денікінці. Після вигнання їх Червоною Армією в кінці року навколо містечка, як і на всій території краю активізувалися загони українських повстанців, які вели жорстоку боротьбу з більшовизмом під чорними стягами з вишитими білим Тризубом і гаслом “Воля України або смерть”. По суті це були частини армії УНР, підкріплені жителями містечок, сіл і селищ. Вони справедливо розправлялися з комуністами, активістами, і тими хто співчував Радянській владі.

У травні 1920 року через Буки проходили більшовицькі загарбники Першої Кінної армії, що прямували на війну з Польщею з метою поширення соціалістичної революції по всьому світу. Більшовики селища передали кілька десятків міцних коней, яких раніше очевидно забрали в так званих куркулів.

На початку жовтня загони отамана Цвітковського Д.В. здійснили спробу вибити червоних окупантів з Буків. Спалено було майже всю центральну частину містечка і вбито близько 200 більшовиків. 20 грудня червоні частини під командуванням Г. І. Котовського у районі Буки—Іваньки оточили й розбили повстанські загони.

Придушивши національно — визвольну боротьбу, Радянська влада перемогла остаточно. Обрали сільську Раду, головою якої став червоногвардієць Ю. П. Кручинський. Влітку 1920 року почав працювати комітет незаможних селян. Комнезам ділив поміж бідняками поміщицьку землю, конфіскував хліб і майно в заможних селян.

Провідну роль у житті містечка відігравала партійна організація, створена весною 1922 року, а влітку юнак П.П. Дубовенко очолив комсомол.

Після адміністративно-територіальної реформи з 1923 року Буки віднесено до категорії села і стали центром однойменного району.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *